ІНСТРУМЕНТАРІЙ ТИПОЛОГІЇ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ

Анотація

Анотація. Аграрний сектор, як один із ключових напрямів економічної діяльності, стоїть перед викликами глобалізації, змін кліматичних умов, технологічних трансформацій та нестабільної макроекономічної ситуації. У таких умовах особливого значення набуває стратегічне планування, яке дає змогу забезпечити стійкість, конкурентоспроможність і довгостроковий розвиток сільськогосподарських підприємств. Здатність і вміння швидко перебудовуватись, не упускати можливості, що відкриваються ринком та нововведеннями, бачити перспективи розвитку – всі ці якості сьогодні стають головними аргументами підприємства у конкурентній боротьбі. Орієнтація на споживчий попит, проведення маневреної науково-технічної, інноваційної та ринкової політики є основоположними ідеями нової філософії управління організацією та її розвитку. Визначено, немає стратегії, єдиної для підприємств, як і немає єдиного універсального стратегічного управління. Сутність стратегічного управління полягає у формуванні та реалізації стратегії розвитку організації на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються в її діяльності. Вся різноманітність стратегій, які організації демонструють у житті, є різними модифікаціями кількох базових стратегій, кожна з яких ефективна, за певних умов та стану зовнішнього та внутрішнього середовища. Типологізація стратегій дозволяє упорядкувати можливі напрями розвитку аграрних суб’єктів, залежно від рівня їх економічного потенціалу, доступу до ресурсів, технологічного рівня та ризиків зовнішнього середовища. В умовах структурної перебудови економіки надзвичайно важливою є адаптація інструментів типології до нових реалій, що передбачає не лише урахування змін у макроекономічному середовищі, а й переоцінку внутрішніх ресурсів підприємства: людського капіталу, інтелектуальних активів, інноваційного потенціалу. Удосконалення інструментарію типології стратегій розвитку аграрних підприємств сприятиме підвищенню стійкості та конкурентоспроможності галузі в умовах трансформації економіки. Це відкриває перспективи для впровадження нових управлінських моделей, орієнтованих на довгострокову ефективність і сталий розвиток.